До вашої уваги пропонується ще один історичний документ про українську фотографію. Сьогодні буде стаття про тернопільського фотографа від дослідника Артема Гощицького.
Брунон Калішевський (1866 – 1935) – фотограф, підприємець, громадський та культурний діяч на теренах Тернополя та області XIX-XX ст.
Про фотографів «старого» Тернополя написано чимало. Гарний допис на цю тему міститься в передмові тернопільського історика і краєзнавця В.Мороза до унікального видання «Поштівки давнього Тернополя» (автори – А. Маслівець, Т. Циклиняк, В. Стець, О. Циклиняк). У XIX-XX ст. на теренах міста та області працювала ціла плеяда фотомайстрів, завдяки котрим нині ми можемо насолоджуватися чудовими видами нашого міста та світлинами з його мешканцями, подумки мандрувати його давніми вулицями.
Книга «Поштівки давнього Тернополя» 2020 р.
У ті часи похід до фотоательє був неабиякою подією, люди до цього старанно готувались, налаштовувались, причепурювались. «Знимкування» почасти займало кілька годин – поки зібрались, дістались до ательє, очікували своєї черги, а потім нерідко вирушали на прохідку, «на забаву», до каварні чи цукерні. Іншими словами, все було цілковито іншим, неспішним, не так, як нині, коли кожен «сам собі фотограф», будь-якої миті може хвацько вийняти з кишені смартфона, клацнути бажане і миттю піти далі – ніякої романтики чи таємниці. Вже давно з об’єктива фотокамери «не вилітає пташок», та й до фотоательє люди навідуються не так часто, адже у кожного на смартфоні, планшеті чи ноутбуці сотні, тисячі цифрових світлин, причому не найкращої якості зусібіч.
«Старі» фотографи Тернополя були справжніми фанатами своєї справи, жили нею і заробляли «на хліб», водночас мали з того задоволення, а яке коло спілкування! До нас дійшли імена деяких тернопільських майстрів «світла і тіні» тих часів, зокрема: Т. Нівятковського, Альфреда Сількевича (1845-1903), Брунона Калішевського (1866 – 1935), Августа Фройнда (1835-1892), Людвіка Мюллера, братів Ляубе, Зигмунда Атласа, Пінкаса Пехтера, Й. Кіяновського, Р. Студзенецького, Ю. Голендера. У статті «Світливство», яка вийшла друком 27 квітня 1926 р. у львівському часописі «Діло» професор Степан Гайдучок (1890-1976) звернувся до галицьких фотографів із закликом створити товариство українських фотографів. Згодом серед його активістів та членів бачимо тернополян Євгена Юркевича, Романа Миколаєвича, Івана Ярмолюка, А. Ленкевича. Як це завше трапляється, портретів самих тернопільських фотографів, практично нема, а жаль. Почасти невідомі навіть точні дати їхнього народження та смерті, подробиці з їхнього життя.
Найдавніші тернопільські світлини, які мені поталанило відшукати в архівах, – дагеротипи початку XIX століття, автором котрих є Т. Нівятковський. Досі жодної інформації про нього знайти не вдалось. Маю надію, що одного дня таки «розвидніється».
Загалом, нині можна надибати чимало джерел, котрі стануть у пригоді тим, хто цікавиться життєписом та творчістю давніх фотографів. Серед іншого, це – «Довідник імен фотографів німецького походження» 1866 року, котрі, зокрема, працювали на теренах Галичини, «Довідник Суворіна» 1895 року, польські видання «Давні заклади фотографічні» та «Галицька фотографія до 1918 року» О. Жаковича тощо.
Цього разу ми приділимо більшу увагу «світляреві» Брунону Калішевському – уродженцю Зборівщини (народився 6.10.1866р. в с.Вільшанка). У довіднику «Галицька фотографія» знаходимо деякі подробиці про нього, як одного з найвідоміших тернопільських фотографів XIX-XX ст., зокрема такі: «Брунон Калішевський, професійний фотограф з Тарнополя, придбав фотомагазин Альфреда Сількевича по вулиці 3 Мая приблизно 1894 року, а також мав заклади за адресою вул. Міцкевича 9, генерала Галлера 6 та в Пасажі Адлера 16 (приватний будинок) – усе станом приблизно на 1910 рік». Відоме фотоательє Б. Калішевсього в Пасажі Адлера (нині це вулиця О. Кульчицької) відкрилось 1895 року. Фотограф також мав свою філію в Бережанах.
У пам’яті тернополян Б. Калішевський закарбувався, як вельми колоритна та неординарна постать. В юності йому ампутували ногу, отож до кінця життя він послуговувався дерев’яним протезом. Який жаль, що на той час, ще не існувало нинішніх зручних, легких та функціональних протезів. А фотографові доводилось проводити години «на ногах». Втім, як згадують тернополяни, Б. Калішевський давав собі з цим раду, окрім того він був неабияким франтом – завжди одягався «по модньому», вишукано і зі смаком, виглядав шляхетно і «по-панськи».
Навіть побіжний погляд на світлини Б. Калішевського, зокрема портрети, дає підставу стверджувати, що перед нами справжній майстер. Він вміє «схопити» потрібний вираз обличчя, вибрати ракурс, поставу, виставити світло, зробити саме ту унікальну світлину, котра згодом стане цінною пам’яткою для родини на довгі роки.
Будівля польського «Сокола» в Тернополі (нині вул.І.Франка)
Чим ще займався Брунон Калішевський, окрім свого головного заняття – фотографування? Багато чим, навіть політикою, певний час захоплювався ідеями соціалістів, що були тоді в моді. Калішевський також належав до польського культурного товариства імені Т. Костюшка, навіть був його скарбником. Приймав активну участь в роботі міського польського товариства ремісників «Гвязда» (Зірка) – впродовж 1929-1930 був його головою. До речі, бібліотеки «Ґвязди» вважались одними з найкращих на той час, у них були книжки усіх відомих тогочасних письменників.
У своєму дослідженні, присвяченому галицьким ремісничим товариствам польська дослідниця та науковець пані Марія Конопка, зокрема, зазначає:
Галицькі товариства, самодопомогові чи культурно-освітні, об’єднували майстрів, підмайстрів та учнів. Ініціатива їх творення виходила від представників інтеліґенції з демократичних кіл, таких як Мечислав Даровський, засновник Товариства ремісників “Ґвязда” (Stowarzyszenia Rękodzielników “Gwiazda”), іноді від ремісників із високою суспільною свідомістю, політичних діячів, таких як Антоні Майковський, член партії “Пролетаріат»…Товариства здійснювали просвітню, культурну та спортивну діяльність незалежно від ідеологічних переконань їхніх засновників і обмежень для потенційних членів, які з цього випливали. Ці напрями роботи були спільними для всіх товариств без огляду на характер організації – фаховий, релігійний, національний чи класовий. У статутах товариств ремісників чітко визначалося коло завдань, серед яких завжди згадувалася культурно-освітня робота. Усі зацікавлені могли брати участь у різних додаткових курсах, наприклад, малювання, співу, танців, як це було у товаристві “Ґвязда”. Велику увагу приділяли проведенню занять із фахових предметів… Становленню культурного життя у ремісничому середовищі сприяли співацькі та театральні гуртки. Організовувалися музичні, декламаторські, танцювальні вечори або походи до театру на вистави, спільні екскурсії . Бібліотеки товариств ремісників пропонували великий вибір прози інших тогочасних авторів. Збережений реєстр виданої літератури бібліотеки товариства “Ґвязда” із 80-х років XIX ст. свідчить, що ремісники головно замовляли художню літературу, зокрема, прозу, цікавилися передовсім творами відомих та популярних польських і чужоземних авторів. Зрідка видавали також тексти давніх письменників, а також поетичні та драматичні твори.
І це ще не все, чим займався Б. Калішевський – отакий собі, на перший погляд, звичайний фотограф. 1904 року він посів посаду заступника директора польського гімнастичного товариства «Сокіл». 1913 року був обраний членом комітету Асоціації «Родина» (Stowarzyszenie Rodzina). 1927 року був кандидатом до міської ради Тернополя, а у травні 1929 року увійшов до виборчої комісії міської ради.
Як бачимо, не лише ремісничі, а також громадські та культурно-світні справи посідали в житті Б.Калішевського значне місце, і вочевидь, потребували чимало часу та зусиль. Втім, невтомному «франту на дерев’яній нозі» вдавалося поєднувати все, навіть виховувати учнів з фотосправи. Серед його вихованців знаходимо відомого польського фотографа Едварда Моравеця (Edward Morawetz 1886-1967), уродженця Підволочиська, автора чудових краєвидів Татр, світлин відомих осіб того часу, гірськолижних курортів.
Коли Калішевський помер, місцева преса в некрологах подавала допис: «Відійшов особливий свідок епохи».
