Його витримці позаздрять багато художників — на створення однієї роботи він часом витрачає кілька років. Сьогодні поговоримо про неймовірного німецького художнього фотографа Майкла Веслі (Michael Wesely).
Час більше схожий на засіб, який я використовую, щоб отримувати зображення та фотографії.
Біографія
Народився в 1963 у Мюнхені, найбільш відомий своїми фотографіями міст, будівель, пейзажів та натюрмортів із квітами, зробленими за допомогою спеціальної техніки наддовгої витримки. З 1986 по 1988 роки Міхаель Везелі відвідував Bayerische Staatslehranstalt für Photographie у Мюнхені, перш ніж розпочати навчання в Мюнхенській академії образотворчого мистецтва у Геріберта Штурма та Джеймса Райнекінга. Живе та працює в Берліні.
Кілька слів про пінхол
Пінхол фотографія популярна як у світі так і в Україні. Хто не знав – у нас проводять щорічну міжнародну виставку Pavlovka Pinhole Fest.
- Формат: Фестиваль фокусується на альтернативних фотографічних техніках, де замість об’єктива використовується крихітний отвір у світлонепроникній камері.
- Тематика: Кожен рік має унікальну концепцію. Тематика фестивалю досліджує зв’язок пінхолу з філософськими чи соціальними явищами.
- Місія: Захід популяризує пінхол-рух, дає майданчик для висловлення митцям та залучає молодь до експериментальної фотографії.
І якщо для багатьох фотографів – це експерименти, то Майкл Веслі перетворив цей інструмент на справжню пастку для часу. Оскільки на створення деяких своїх робіт він витрачає роки. Так, так – щоб зробити один кадр уходять роки. А от яким чином йому вдалося відобразити позачасся через фотографію ми сьогодні і поговоримо.
Про фотографії Майкла
Зазвичай ми звикли, що фотографія – коротка миттєвість, у якій завмирає життя, перетворюючись на ілюзію безсмертя, прихисток від руйнівної течії часу. Про фотографії Майкла Веслі не можна так сказати, вони радикально змінюють логіку. Він знімає не моменти з життя, і навіть не дні чи тижні – як не дивно це прозвучить, але на його світлинах перед нами постають цілі місяці та роки, що вмістилися в одному зображенні. Його камера перетворюється на інструмент тривалості, що повільно поглинає час і змінює реальність. Це схоже на відкладення геологічних шарів на дні океану чи льоду в середині льодовиків.
На фотографіях Майкла Веслі ми сприймаємо час майже матеріальним, важким, відчутним на дотик. Він збирає його по миттєвостям впродовж тривалого часу і концентрує у важку відчутну субстанцію, як матерія збираючись у чорній дірі стає надмасивною. Думка, що 2 чи 3 роки життя можуть бути стиснуті в один знімок викликає подив і тривогу одночасно. Це почуття схоже на страх перед проваллям. Наче нам показали, що час він не такий лінійний як ми уявляли, і що його, насправді, в нас не так і багато. Бо хто заважає зробити знімок довжиною у 80-90 років – час тривалості життя?
Що це за дивна коробка, в якій лежить величезна частина реальності? Ти дивишся на надруковані світлини і знаєш: там закарбовано сотні ранків і вечорів, мільйони рухів людей і тварин, хмар і машин. Але нічого з цього не видно – все зникло, розчинилося в річці часу. І ця невидимість видимого починає лякати. Наша психологія не пристосована до розуміння такого масштабу часу чи позачасся, ми звикли оперувати подіями, запам’ятовувати моменти та певні сцени. Кожна наша згадка – як маленька фотографія в нейронному сплетінні мозку.
Деякі проекти
Починаючи з 90-х років минулого століття, Майкл постійно експериментував із витримкою фотоапарата. Витримка в кілька секунд чи хвилин доступна кожній людині, яка професійно займається фотографією. А ось витримка у кілька років? “Потрібно спробувати”, – вирішив Майкл і в 1997 році встановив фотокамеру на Потсдамській площі в Берліні, де саме проходила масштабна реконструкція. 1999 року проект завершився. Камера простояла на площі рівно 26 місяців, а знімки, що вийшли в результаті, здивували всіх. Зруйновані або, навпаки, збудовані будівлі стоять одночасно на фотографіях Майкла, немов привиди, вміщуючи в одному зображенні процес свого зникнення та появи.
Знімки з проекту «Open Shutter Projekt» 2001-2004 справді унікальні. Їхня витримка дорівнює … ні, навіть не хвилинам – а місяцям і рокам! (Якщо точно 34 місяці). Таку довгу експозицію Майклу вдається робити власним пінхолом, встановленим на громіздких важких штативах, щоб унеможливити навіть найменше відхилення. Його камери (а їх було 8) з відритими затворами кілька років стояли у різних місцях Нью-Йорку, вловлюючи плин життя і часу. На світлинах ми бачимо як в одному аркуші скупчилася ціла низка подій – важливих і дріб’язкових, що відбувалися секунди і хвилини протягом майже тисячі днів.
Впродовж цих трьох років відбулася незліченна кількість подій, народилося і померло мільйони людей на планеті, землетруси, катастрофи, війни і пандемії. Аля це все зайняло один кадр на фотографії, звівши нанівець ці «мізерні» події. На фотографіях Майкла Веслі немає короткоплинних подій – будівельників, що працюють, а є споруди, що зникають і знову з’являються, схожі на примари; скелети кранів і конструкцій; сонце розкреслює небо, залишаючі по собі білі смуги.
На знімках з квітами Веслі визначив тривалість експозиції відповідно до тривалості життя кожної окремої вази з квітами. Якщо тюльпани зів’яли після п’яти днів, експонування закінчувалося. Якщо квіти стояли сім днів, то й експонування тривало стільки ж. Хоча процес цвітіння та в’янення здається однаковим у кожному випадку, фотографії напрочуд різноманітні. На одній стадія цвітіння може бути найбільш помітною; на іншій – саме в’янення зафіксовано найчіткіше.
Сенси
На його світлинах образ часу постає у своїй безжальній сутності – самі люди, їхні вчинки розчиняються у безмежності часу і простору, подекуди залишаючи примарні сліди. Те, що було зруйновано, і те, що постане на звільненому місці, виглядає подібно – ефемерно, наче туман, готовий розтанути. А десь за кадром, марево остаточно щезає у порожнечі, наче нічого і не було ніколи. Сам Майкл це називає «залишками будівельного процесу». Загалом, його фотографії стосуються ідей тимчасовості та ефемерності, і представляють статичні зображення, що буквально втілюють плин часу.
Мій знімок дає можливість зазирнути всередину часу за межами нашого сприйняття, змушуючи замислитися про людство
Надзвичайно тривала експозиція призводить до зміни сприйняття. Важливий вже не лише мотив – він часто є радше невидимою, ніж видимою, просто насуваючоюся присутністю. Але периферійні умови, такі як світло, рух та інші атмосферні елементи, по-іншому виступають у фокусі.
Авторський погляд на фотографію
В своїх роботах Майкл Веслі стверджує, що людини немає, а наші діяння – лише прозорі тіні. Довга витримка надає фотографіям інших якостей, коли у фокусі залишається лише все нерухоме. Його фотографія – вирок людству. До нього ніхто не створював і не трактував світлини в такому ключі. В його роботах життя розмірено «малює» фотографію.
Для Майкла час завжди відносний. Його масштаб залежить від сприйняття, від того, як кожен з нас формує власну реальність світу. Найбільше його цікавить простір між видимим і невидимим, неоднозначність, у якій починається уява. Ця напруга завжди була центральною в його творчості.
Його захоплює те, як час змінює простори, фізичні сліди минулого, які часто залишаються непоміченими. Згадуючи їх, каже він, ми розуміємо, наскільки нам пощастило розділити теперішній момент.
Коли глядач дивиться на цю фотографію у нього виникає дивний психологічний парадокс: він знає, що протягом цього часу сталося багато подій, але бачить тільки деякі най триваліші з них. Такий стан викликає відчуття втрати, заставляє замислитись, а чи не походить життя повз нас непоміченим. Майкл Веслі звертається до людського страху – бути стертою деталлю у великому процесі. Кожен з нас хоче залишити слід після себе. Але довга витримка показує, наскільки наші намагання вразливі. Бо наші рухи дуже швидкі, а дії недостатньо суттєві, щоб залишити свій слід у позачассі.
Камера
Його камери не лише витвір інженерної думки, а й об’єкти сучасного мистецтва, здатні витримувати будь-які погодні умови та катаклізми. Він асоціює вагу не лише з фізичною масою, а й із зусиллями та часом. Вони нагадують живі істоти — однооких металевих чудовиськ, що пожирають час. Вони дивляться роками, терплячіші за людину, їхній погляд не відволікається, не втомлюється, не забуває.
Майкл каже, що легко може «вмістити» в одному зображенні потік часу довжиною у 40 років і вірить, що колись проявить ці плівки й покаже їх усьому світові. Але хто там ховається всередині коробки, Веслі не говорить і взагалі тримає в таємниці все, що стосується організму фотокамери.
