Сьогодні до уваги допитливого читача пропонується цікава робота журналістки Анни Калініченко (на момент написання студенкти 5 курсу НАУ) про фотографію як засіб впливу на сприйняття глядачем новин в медіа.
Фотографія як потужний інструмент ЗМІ для створення сенсацій.
XXI століття характеризується розвитком новітніх технологій у всіх сферах. Медіа не є винятком. Журналісти використовують різноманітні інструменти задля яскравого наповнення фотографіями сайту, сторінок друкованих видань.
Фотографія — це можливість створення та зберігання зображення за допомогою світочутливого матеріалу (матриці) в фотоапараті. Якщо ж говорити про фотографію як вид мистецтва, то визначення може звучати так: творчий процесс пошуку і створення теоретично правильної та художньо-артистичної композиції, що насамперед хоча й частково, визначається баченням самого фотографа.
Виникнення фотокамери викликало величезне бажання у людини зупинитися та насолодитися моментом життя. Проте розвиток цифрової та комп’ютерної техніки призвів до того, що знімок у руках журналістів став одним із інструментів впливу на масову свідомість. Заради легшого сприйняття інформація зазвичай подається у вигляді інфографіки, таблиці, з використанням кольорових підкреслень і різних спецефектів у відеоконтенті. Представники медіа вміло почали користуватися не лише словом, але й ілюстраціями до публікацій. До вибірки зазвичай потрапляють фото перших осіб держави або ж відомих людей, які зображені не в дуже гарному ракурсі. Подібні публікації псують їх авторитет та підвищують рейтинг популярності видання. Таким чином виникає нагальна потреба у зверненні до цієї проблеми. Дослідженням сучасної фотографії займалися науковці України як Р. Балук, К. Гришин, Р. Канюк, О. Ляпін, С. Максимішин, а тематику інтернет-журналістики та нових медіа загалом досліджували Б. Потятиник, Г. Почепцов, М.Чабаненко та ін.
Сьогодні однією з найбільш успішних концепцій розвитку медіаіндустрії та відносин між ЗМІ та аудиторією стало мультимедіа. Зараз немає нагальної потреби в плівці й фотопапері, процес друку значно пришвидшився, але якість журналістики, на мій погляд, знизилась. Про це свідчить дослідження, яке було проведене соціологічною компанією InMind 2017 року. “Ставлення населення до ЗМІ у 2017 р. ”Українці ставляться до ЗМІ критичніше, вимагають від журналістів матеріалів вищої якості та достовірності”.
На телебаченні діє сім орієнтирів подачі новини. Це шість С і одне Г: скандал, сенсації, страх, секс, смерть, сміх та гроші. На сайтах працівники медіа керуються цим принципом також. Деякі онлайн та друковані видання (“Корреспондент.net”, “Вести”, “Вечерний Киев”, “Цензор”, “Сегодня”) подають публікації із порушенням етичних норм на фото або ж такі, що не відповідають контексту. Журналісти використовують світлини задля створення сенсацій та таким чином, псуючи репутацію високоповажних осіб і пересічних громадян загалом. Комічне й трагічне викликають більше емоцій, ніж подана суха інформація. Емоції та новини йдуть рука в руку, але не можна сказати, що це добре. Емоції заважають об’єктивному сприйняттю фактів і блокують раціональний аналіз. Це часто призводить до спотворення реальності. Сенсаційні знімки спричиняють масові дискусії та зосереджують увагу на певних людях, явищах. Досить влучно сказала американський критик С’юзен Зонтаг:
“Фотографії робляться для того, щоб потім не давати нам спокою”
Щоб зрозуміти масштабність проблеми, потрібно зазначити два факти: людина сприймає через зір близько 90% інформації, а ще в 60 тисяч разів швидше відбувається в неї поглинання візуальної інформації на відміну від текстової. Тож глядацькі та читацькі аудиторії звертають увагу спочатку на ілюстрацію, а потім на сам матеріал. Фото сприймають як незаперечний доказ того, що подія відбулася, незважаючи на можливе спотворення зображення або й взагалі не відповідність змісту статті. Все, що відбувається навколо нас, нам простіше сприймати візуально. Переглядаючи світлину з місця події, ми підсвідомо переносимо себе у той момент та можемо чітко відтворити у голові потрібну картину. Гарна фотографія насамперед слугує засобом візуальної стимуляції і тому викликає інтерес у глядачів — нехай навіть не у всіх, але у достатньої кількості людей, щоб стало зрозуміло: знімок привертає увагу. Якщо ж нашою першою реакцією стає думка “все це я вже бачив” — це провал.
Заради уникнення подібного відчуття та завоювання більшого відсотка аудиторії, журналісти вдаються до фотографічних анекдотів, карикатур та невдалих ракурсів VIP-осіб. Відбувається візуальний діалог між суспільством та представниками медіа. Останні завдяки фотомайстерності можуть вдало виправдати, засудити, підняти авторитет або ж змусити сумніватися населення щодо конкретно зображеної особи (групи) на шпальтах газет чи сторінках сайту.
Досконале освоєння сучасних технологій дозволило журналістам не лише набагато швидше інформувати суспільство, але й впливати на його масову свідомість. Зображення, окрім того, що супроводжує текст, ще й виконує роль інструмента передачі та формування настроїв громадян. Задля зростання аудиторії, представники медіа докладають левову частку зусиль для створення графічного контенту. Процес візуалізації сьогодні невпинно набирає обертів. Це спричиняє появу матеріалів із зображеннями, які можна назвати сенсаційними.
