Сьогодні чергова цікава стаття про людину, дотичну до фотографічного мистецтва. Це дослідницька робота інженера-механіка, пастора Тараса Коковського.
Ян Мунзар (Jan Munzar 1869-1946) – лікар і фотоаматор, який світлив епоху.
2007 року Чеський національний архів придбав у приватної особи унікальну колекцію негативів, котрі датуються 1892-1939 рр, форматів 13×18 см та 9×12 см. До 2005 року негативи зберігалися в дерев’яних ящиках на горищі вілли в м. Мукаржові (Mukařov, Середня Чехія, Богемія). Негативи належали пані Ользі Мунзар, доньці Яна Мунзара – чеського дантиста і фотоаматора. Після смерті останньої власниці негативів, її племінниця запропонувала Національному архіву Чехії придбати їх. Наразі колекція зберігається у фонді архіву за номером 1676.
Загалом фонд 1676 налічує 783 пластини-негативи періоду 1892-1917 років (сімейні світлини), 839 пластин часів Першої світової війни 1915-1918 рр., третя частина фонду містить близько 300 негативів 1919-1939 років (родинні світлини). Впродовж 2007-2008 року всі пластини були відскановані і 2009 року шанувальники минувшини вже могли побачити їх в мережі Інтернет. Тоді ж в чеських ЗМІ з’явилися перші публікації, присвячені колекції негативів Яна Мунзара.
Окрім пластин-негативів, зберігся також їхній опис, зроблений автором. Він містить детальну інформацію про параметри фотоекспозиції деяких зображень, використовувану камеру, фотоматеріали тощо. Це є переконливим доказом того, що зацікавлення Яна Мунзара фотографією було значно глибшим, ніж просте аматорство. Порівняння записів та негативів свідчить, що деякі з негативів втрачені, оскільки записів є 2126 шт, а пластин збереглося 1932 шт.
Опис пластин розділений на 4 частини:
-
- Сімейні фотографії (записи 1-803)
- Перша світова війна (записи 804–1672)
- Фотографії після 1919 року (записи 1673–2032)
- Невизначені фотографії (записи 2033-2126)
2009 року молодий чеський дизайнер і художник, толкієніст Матей Чаділ (Matěj Čadil, р.н.1985) відвідав у Празі виставку під назвою «Пішки через Першу світову війну», а згодом, під її враженням написав статтю «Про славного прадіда».
Коротка біографія Яна Мунзара
Ян Мунзар народився 1869 року в невеликому чеському місті Нечаніце (перша писемна згадка про місто датується 1228 роком). Його батько був нечаницьким міщанином і пекарем, а матір’ю була Анна Новопацька, – донька Антонія Новопацького. Серед родичів матері – відомий чеський художник Ян Новопацький (1821- 1908).
Отож Ян Мунзар також мав хист до малювання і, окрім фотографування, він малював, як почасти кажуть «для себе». Низка його картин дійшли до наших днів.
Ян Мунзар вивчав медицину в Празі, в університеті Карла-Фердинанда. Згодом він вступив до діючої армії, де став військовим лікарем. Тривалий час працював у Південній Чехії, відкрив стоматологічну практику в м. Їндржихув Градець. Його клієнткою була відома співачка і письменниця Ема Дестіннова (1878-1930).
Якось в крісло дантиста сіла панна Ольга Муралова, донька відомого адвоката з Тршебоня. Вони заручилися і невдовзі шлюбувалися у церкві Святого Хреста у Празі. У подружжя було двоє дітей, яких назвали на честь батьків Яном і Ольгою.
Будучи військовим лікарем, Ян Мунзар іноді був вимушений змінювати місце роботи за наказом керівництва, тож його донька народилася в Угорщині, де Мунзар працював у військовому гарнізоні в м. Комарно впродовж 1905-1912 рр. Коли почалася Перша світова війна, сорокап’ятирічному Яну Мунзару також довелося піти на фронт. Він, серед іншого, служив у Галицьких Карпатах де старанно фотографував і описував все, що бачив.
По війні Ян Мунзар працював стоматологом у Чеських Будейовицях (місто на півдні Чехії). Кажуть, що він мав неабияку популярність серед загалу, сприймав свою роботу як справжню помічну місію ближнім, добросовісно та побожно виконував свої обов’язки. У 1923 році він придбав віллу в Піковіце поблизу Праги на березі річки Сазава і переїхав туди з родиною. Нині це відомий курортний район, в котрому є чимало модерних котеджів і вілл, а на той час, як свідчать старі фотографії, вілла Мунзара була чи не єдиною ошатною будівлею посеред кількох сільських котеджів.
Фотографічне захоплення Яна
Фотографування для Яна Мунзара було захопленням усього його життя. Добірка його світлин, надто часів Першої світової війни – це ще одне незаперечне підтвердження того, як завдяки фотоаматорам ми отримуємо унікальні свідчення про минувшину та цілу епоху.
Будучи військовим лікарем, офіцером австрійського війська (служив при штабі 5-го корпусу імперської армії), Ян Мунзар пройшов Першу світову війну від Чехії до Зборова. На його світлинах, і це справжній скарб, зображені наші галицькі міста, містечка і села, зокрема – Підкамінь, Підгірці, Ожидів, Самбір, Скала-Подільська, Тернопіль, Сасів тощо.
Командиром 5-го армійського корпусу був кавалер ордена та кавалера ордена фельдмаршал Фердинанд Ґоглі. Під його командуванням 5-й корпус форсував Дністер та зайняв місто Миколаїв в Україні. Корпус Ґоглі прорвався крізь російські позиції в Ґологарах і після трьох днів боїв змусив їх відступити за межі імперії. Між Підкам’ям та Лопушном його корпус утримував свої позиції, відбиваючи неодноразові атаки російських військ протягом вересня та жовтня 1915 року. Влітку 1916 року корпус Ґоглі утримував свої позиції навколо Лопушна, але зрештою був змушений відступити через становище оточуючих частин. Корпус відступив аж до річки Іква, де зайняв оборонні позиції поблизу Граберека та зумів стабілізувати фронт на цій ділянці.
Стоматолог майор Ян Мунзар задокументував за допомогою своєї камери шлях 5-го армійського корпусу – шлях до свободи, шлях, що призвів до падіння монархії та створення незалежної чехословацької держави. Він зафіксував для майбутніх поколінь «звичайне» життя солдатів та офіцерів, їхні печалі, але й маленькі радощі, він зафіксував красу ландшафту, архітектуру, руїни міст та життя місцевих мешканців. Його свідчення незамінні.
Слід зауважити, що на той час фотографування було вельми коштовною справою. Вочевидь, лікар міг собі це дозволити. І нині ми можемо насолоджуватися унікальними світлинами Яна Мунзара, на котрих закарбована жива історія цілої епохи, не сплюндрована ще часом та війною, що залишає по собі руїну і порожнечу, знищує пам’ять про минувшину.
Неймовірні світлини, зроблені у Підгірцях і тамтешньому палаці. Автор, поза сумнівом, мав добрий художній хист, вмів гарно «кадрувати», обирати вдалий ракурс і вихоплювати цікаві моменти, використовувати світло, іншими словами чудово володів усіма навичками професійного майстра художньої фотографії. У нього є чому навчитися сучасним фотографам. Зауважмо, що камера Мунзара тих часів суттєво відрізнялася від сучасних компактних камер за розмірами і вагою, однак оптика його камери була дуже якісною.
Галерея портретів – офіцерів та простих вояків полку, в котрому служив Ян Мунзар, доносить до нас атмосферу тогочасного війська та воєнних перипетій.
Вражає чудова якість світлин, що має неабияке значення для «переведення їх у колір». Ян Мунзар зафіксував повсякденний воєнний побут вояків. Чимала серія світлин присвячена військовому аматорському театру, учасником якого був також Мунзар.
Фотограф належав до покоління, котре, перейшовши через негаразди І світової війни, впродовж короткого затишку між двома світовими війнами, розбудовувало мирне життя з надією на спокійну старість, однак 1939 року воно потрапило у лихоліття наступної війни. Нині ми опинились в
подібних обставинах, тому можемо без зайвих слів розуміти негаразди, пережиті Яном Мунзаром.
Два величезних воєнних лихоліття і пов’язані з ними потрясіння були важким випробуванням для багатьох людей і для Мунзара зокрема. Так чи інакше, Ян Мунзар прожив 77 літ.
Могила Яна Мунзара – цвинтар чеського міста Нечаниці
Сучасники пригадують Яна Мунзара, як добру, чуйну людину, гарного фахівця, лікаря, котрий виявляв милосердя до ближніх і нерідко надавав допомогу незаможним та бідним безкоштовно. Господь поблагословив його гарним подружнім життям, двома дітьми, онуками. Він спочив у лютому 1946 року. Похований у Нечаниці.
