Як Дженніфер Латур зберігає скороминущу красу у своїх потойбічних ботанічних асамбляжах
«Вітер — мій заклятий ворог!» — каже Дженніфер Латур (Jennifer Latour), і має рацію. У її скульптурних композиціях поодинокі квіти або невеликі суцвіття проростають із гілок дерев чи товстих стебел, нагадуючи потойбічні форми, що постають посеред ландшафту. Навіть легкий подих вітру може повалити ці ефемерні витвори художниці з Ванкувера, розвіявши їхні тендітні пелюстки й тонкі стебла ще до того, як вона встигне зробити знімок.
Ці швидкоплинні миті закарбовані в серії робіт Латур «Bound Species» («Пов’язані види»). Вона розпочала цей проєкт під час локдауну covid19, створюючи з предметів, знайдених удома, незвичні композиції в стилі ікебани. Експериментувала з різними способами, щоб її квіти-снівки стояли самостійно, Дженніфер спробувала вставляти їх у основи з різних матеріалів, включаючи хліб, а в якийсь момент і мармеладних ведмедиків. «У той період мені почав часто снитися один і той самий сон: навколо мене ростуть велетенські квіти, причому на одному стеблі — одразу кілька різних видів квітів. Я часто черпаю натхнення зі своїх снів, тож мені захотілося втілити це в реальному житті», — розповідає Дженіфер.
Мене зачарувала грайлива дивакуватість цих міжвидових суцвіть — і те, як вони спонукали мене замислитися над значно серйознішим питанням: якою є роль людини в нинішній кризі біорізноманіття.
Після кількох спроб процес нарешті налагодився. Вона почала обмірковувати, як різні кольори та форми можна поєднати, наче елементи головоломки, у своєрідного гібридного персонажа, і задумала провести знімання на природі — розмістити ці незвичні композиції серед мальовничих краєвидів. Щойно з’явилася можливість подорожувати, вона одразу скористалася нагодою винести свої скульптури на відкритий простір. Саме тоді Дженіфер зіткнулася з вітром. «Я швидко зрозуміла, наскільки це складніше, — ділиться вона. — Створення скульптур у дикій природі вимагає значно більше терпіння й часу, але коли все вдається — задоволення від результату стає ще більшим!»
Сьогодні Латур продовжує шукати натхнення на природі, а матеріали часто знаходить у місцевих садових центрах, квіткових крамницях і навіть у звичайних продуктових магазинах — за умови, що рослини там вирощені в цій же місцевості. Вона створює кожну роботу вручну, з’єднуючи стебла одне з одним у спосіб, що втілює «взаємозв’язок, притаманний природі, і нагадує: усі живі істоти пов’язані водночас і своєю схожістю, і своїми відмінностями».
Де я беру натхнення? — це дуже багатогранне питання, тож спробую відповісти якомога лаконічніше. Безперечно, кіно та мистецтво — мої головні джерела натхнення. Мабуть, з огляду на мою роботу, цілком очевидно, що я люблю трилери та фільми жахів, але водночас мені до вподоби й цілковита протилежність — східноєвропейський кінематограф, зокрема роботи режисера Бели Тарра. Найчастіше мене підкорює саме операторська робота. Я повністю занурююся в естетику кінозображень — для мене це невичерпне джерело натхнення. Також я люблю журнали. Мабуть, мій найулюбленіший журнал усіх часів — Acne Paper; щоразу, коли я його гортаю, отримую справжню візуальну насолоду. Ще мені подобаються Dezeen, The Gentlewoman, Juxtapoz, Artforum, American Cinematographer та багато інших.
Подорожуючи до Аризони та на узбережжя Великої Британії, художниця продовжувала перетворювати барвисті зразки місцевих квітів на дивні, химерні форми. «Я мрію показати ці роботи в усьому світі — у найвіддаленіших і найунікальніших куточках планети, — додає вона. — Це справа, якою я займатимуся й надалі, розвиваючи її, доки мої руки чи тіло не відмовлять».
Роботи Латур наразі представлені на двох групових виставках — «Where the Seasons Endure» у галереї COA в Монреалі та «The House and the Forest» у центрі Can Balaguer у Пальмі (Мальорка), — а на 2027 рік вона планує персональну виставку.
Хто така Дженіфер Латур
Дженніфер Латур — художниця-самоучка, народилася в Севен-Айлендс, Квебек, а нині живе й працює у Ванкувері, Британська Колумбія (Канада). З 2003 року вона будувала кар’єру в міжнародній сфері, займаючись створенням гриму зі спецефектами для кіно й телебачення, а у 2006 році почала займатися фотографією. Її любов до фотографії, кіно, скульптури та дизайну простежується в усіх її роботах і справила значний вплив на серію «Species» («Види»).
В епоху штучного інтелекту та складних цифрових інструментів однією з найбільш вражаючих особливостей творчої практики Дженніфер є те, що кожен вид вона створює вручну. Це тимчасові органічні скульптури, які вона згодом фотографує — або у своїй студії, або, часом, повертаючи свої витвори в дику природу.
Проєкт «Bound Species» («Пов’язані види») викликає асоціації з творчістю майстрів минулого — таких, як Карл Блосфельдт (Karl Blossfeldt), чиї ранні зображення знайдених у природі зразків і досі надихають художників і дизайнерів у всьому світі, оспівуючи природні візерунки, структури та вигадливу красу. Він також перегукується з роботами сучасних концептуальних митців, зокрема Жоана Фонткуберти (Joan Fontcuberta), чиї ігрові інтервенції та твори, пов’язані з дикою природою і фауною, досліджують схожі теми.
Хоча кожен витвір має унікальний характер і є самодостатнім, серія загалом навіює думку про взаємозв’язок, притаманний природі, і слугує нагадуванням про те, що всі істоти пов’язані водночас і своєю схожістю, і своїми відмінностями.








